Поки українці святкували Великдень у колі родини, на фронті наші захисники продовжували тримати лінію оборони. Для 25-річного морського піхотинця з Долинщини Василя Микитина ці свята стали найтрагічнішими в житті. Хлопець отримав поранення, а його командир і наставник Ігор Колосніцин загинув просто в нього на руках.
«Я маю кілька уламків у руці, нозі, боці. Один уламок біля вуха. Але найстрашніше – втрата людини, яка стала для мене другою сім’єю», – поділився боєць, який наразі лікується після поранення, отриманого 17 квітня під час виконання бойового завдання на Херсонщині.
Ворожий FPV-дрон влучив у авто, на якому пересувалися військові. Командир роти вогневої підтримки, капітан Ігор Колосніцин, узяв на себе весь удар і врятував побратима, ціною власного життя. Він помер на руках у Василя.
«“Грек” був не просто командиром, а людиною, яка могла вислухати, підтримати, відстояти своїх. Він ніколи не приймав безглуздих наказів, навіть якщо це йшло врозріз із командуванням. Ми разом пройшли Донбас, Урожайне, Кринки… Я жартував, що після перемоги він мене всиновить. Він був справжнім наставником і прикладом для нас», – згадує морпіх, який незабаром поїде в Чернівці на похорон командира.
Капітан Ігор Колосніцин, офіцер, якому незабаром мало б виповнитися 37, загинув смертю героя. Його смерть стала ще одним свідченням жорстокої ціни, яку платить Україна за свободу.
«Морально дуже важко, але ми тримаємось. Знаємо, заради чого воюємо», – додав боєць, який, попри травми, прагне якомога швидше повернутися до побратимів.
Редакція висловлює вдячність усім українським захисникам і захисницям, які щодня ризикують життям заради нашого миру. Нехай їхнє подвиг і жертовність ніколи не забудуться. Віримо і чекаємо кожного з них – з фронту, з полону, з невідомості. Вічна слава полеглим. Слава Україні!
