Молодший сержант Іван Кривко з Івано-Франківщини став кавалером почесного нагрудного знака “Золотий хрест”, яким його відзначив головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський. Нагороду військовий отримав за проявлену мужність, вірність обов’язку та щоденну напружену роботу на фронті.
З початку повномасштабного вторгнення Іван повернувся до лав 95-ї десантно-штурмової бригади, де свого часу служив у АТО. Разом із трьома побратимами, з якими пройшов бойовий шлях на Донбасі, він власною автівкою дістався до місця служби. І з того часу — у строю.
“Коли росія сунула на нас великою війною, я з трьома побратимами, з якими служив ще в АТО, дісталися своєю машиною до 95 бригади ДШВ з Івано-Франківської області. І досі разом служимо”, — розповідає Іван Кривко.
На передовій він обіймає посаду командира відділення з підвозу боєприпасів в артилерійському дивізіоні. Його основна задача — забезпечити підрозділ усім необхідним для безперебійної роботи гармат Д-30.
“Вночі, звісно, зазвичай їду на точку. Фари не можна вмикати, то очі так напружуєш, щоб побачити хоч якісь ознаки дороги, що, здається, вже навчився бачити вночі, — жартує Іван. — Часто щось літає над головою. Розумієш, що треба довезти хлопцям вантаж, то вчепишся в кермо і тільки швидше їдеш”.
Разом з ним на передовій працює згуртований і дружній колектив. Саме взаємна підтримка та довіра, на думку Івана, роблять підрозділ сильнішим.
“Я вже знаю, хто з хлопців що вміє найкраще, у кого який характер, хто що любить чи не любить. У нас вже свої жарти є, зрозумілі тільки нам. Уже розуміємо один одного без слів — настільки злагоджений і дружній колектив у нас”, — каже військовий.
Іноді він не лише везе боєприпаси, а й допомагає евакуювати поранених або підвозить бійців з інших підрозділів.
“Ми не ділимо на ‘своїх’ і ‘чужих’. Усі наші. Намагаємось допомогти кожному, хто цього потребує. Так наше військо буде міцнішим”, — впевнений десантник.
Відзнака “Золотий хрест” стала для нього символом довіри та підтвердженням важливості його роботи. Втім, Іван вважає, що ця нагорода — не лише його особиста заслуга.
“Звичайно, це приємно, що твою роботу відзначають. Значить, я роблю все правильно. Проте я вважаю, що без своїх побратимів я б не зміг зробити й половини з того, що роблю щодня”, — наголошує він.
Міцна дружба, бойове братерство і взаємна підтримка — головна сила українського війська, переконаний молодший сержант із Франківщини.
