44-річний Ігор Вовчук — ветеран бойових дій, психолог і автор пісень із села Цінева на Рожнятівщині. Зараз він живе в Івано-Франківську, а кілька разів на тиждень приїжджає в Калуш, щоб працювати з військовими й ветеранами. У розмові з «Вікнами» він поділився історією своєї служби, творчості, втрати молодшого брата та досвідом повернення до мирного життя через психологію й музику.
Після навчання в Прикарпатському військово-спортивному ліцеї Ігор закінчив коледж фізичного виховання і Львівський державний інститут фізичної культури. Проходив строкову службу, а з початком війни добровільно вирушив у зону АТО. З 2015 по 2017 рік служив на Донеччині та Луганщині у складі 131-го розвідувального батальйону, а в 2022–2024 роках виконував бойові завдання з 79-м калуським батальйоном 102-ї бригади ТрО на Запоріжжі.
«Я не вважав себе військовою людиною, але довгий час був у цьому середовищі. Багато хто з нас не планував війни, але обставини зробили нас тими, ким ми стали», — говорить ветеран.
Творчість як терапія після втрати брата
Ігор Вовчук почав писати пісні після повернення з фронту. Це стало частиною його терапії під час навчання когнітивно-поведінкової психології. Перша пісня — про втрату молодшого брата, який загинув на війні. З того часу він створив сім пісень, для яких пише і слова, і музику.
«Коли я почав навчання, усвідомив, що творчість — це спосіб проживати біль і не застрягати в ньому. Вона стала частиною мого нового життя, змінила мислення і цінності», — пояснює він.
Ігор виріс у музичній родині — його батько був музикантом, грав по весіллях і керував оркестром. Сам Ігор у студентські роки взявся за гітару і з часом відновив цю любов до музики вже після війни. «Моя творчість зараз набуває напівпрофесійного рівня. Це для мене не просто хобі — це частина зцілення», — додає він.
Від війни до психології
Після повернення з фронту Ігор Вовчук зрозумів, що йому потрібно осмислити пережите. Так у 2017 році він обрав психологію як шлях повернення до життя. Почав навчання, практикував із ранку до вечора, виписував програми на стінах і шукав способи зрозуміти себе. «Це було моє повернення до реальності. Я мав чітко визначити, що для мене важливо, які цінності залишилися після війни», — розповідає ветеран.
Зараз він працює в громадській організації «Чисті серця Калуш», яка допомагає ветеранам і їхнім родинам. Також Ігор проводить індивідуальні консультації, щодня працюючи з людьми, які пройшли війну. Його мета — допомогти їм знайти баланс і навчитися жити в мирному середовищі.
«Ветерани — це дуже сильні люди, але суспільству потрібно зрозуміти, що вони повертаються іншими. Наше завдання — зробити це повернення м’яким, без бар’єрів», — каже психолог.
Групові заняття і творчість як засіб відновлення
Ігор двічі на тиждень проводить групові зустрічі, де збираються ветерани, їхні родини й люди з досвідом війни. Вони говорять про пережите, діляться спогадами, п’ють чай і знаходять спільні точки дотику. У середу відбувається арттерапія, а в п’ятницю — дві групи підтримки, зокрема творча ресурсна група.
«Серед учасників є ті, з ким я служив. Вони діляться своїми історіями, пишуть вірші, музику, і це дає відчуття спільності. Один боєць готує до друку збірку віршів, інший створює реп-композиції, а хтось просить покласти на музику поезію своєї мами. Це і є процес зцілення», — пояснює Вовчук.
За його словами, навіть коли військові не усвідомлюють, що займаються терапією, їхнє бажання висловитися через творчість уже є лікувальним процесом.
Спорт як інструмент повернення до життя
Крім психології, Ігор активно працює над проєктами з фізичної реабілітації ветеранів. «Багато хто має травми або втому, тому спорт — це шлях до відновлення. Ми хочемо створити для кожного ветерана індивідуальну програму з урахуванням можливостей, щоб навчити берегти своє тіло», — каже він.
Під час служби Вовчук і його побратими підтримували форму навіть у польових умовах: тренувалися з фітнес-гумками, використовували пеньки й гілки як тренажери. Тепер він планує поєднати ці підходи в новому грантовому проєкті з реабілітації в Івано-Франківську, де виступатиме як психолог і тренер.
Біль, який став ресурсом
Ігор зізнається, що пережив війну без жодних заспокійливих засобів — тільки завдяки власним внутрішнім навичкам стабілізації. Найважчим для нього залишився спогад про загибель молодшого брата. «Я прожив це без застрягання. За три дні написав пісню «Сповідь». Вона була моїм способом сказати все, що не встиг при житті брата», — згадує ветеран.
Як повернутися до цивільного життя
Для Ігоря Вовчука головний урок війни полягає в тому, що потрібно вчасно повернутися. «Військовими треба бути лише на війні. Якщо хочеш жити далі — треба зняти броню, як бинт із рани. І тоді знову навчишся дихати», — говорить він.
Він наголошує: «Якщо постійно жити в спогадах, то не знайдеш себе в мирному житті. Тут інші правила, інші люди, і вони не зобов’язані розуміти твій біль. Треба дозволити собі бути вразливим і приймати життя таким, яким воно є».
Мрії і майбутнє
Колись Ігор не міг сформулювати свої мрії, але з часом зрозумів, що справжнє щастя — у простих речах. «Мрії — це вміння бути серед людей, відчувати, що ти потрібен, що маєш значення. Я хотів записати альбом — і зробив це. Це лише початок. Попереду нові пісні і, сподіваюсь, концерт», — ділиться ветеран-психолог.
Його історія — це шлях людини, яка не лише пройшла війну, а й допомагає іншим прожити її наслідки, віднайти спокій і знову навчитися жити без броні.
