Рік тому українське кобзарство отримало міжнародне визнання — його програму охорони внесли до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Відтоді жива епічна традиція не лише зберігається, а й активно подорожує Україною та світом — у залах академій, на вулицях міст, у прифронтових громадах і серед військових.
Рішення ухвалили на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО в Парагваї, де українську номінацію визнали однією з найгідніших серед поданих з усього світу.
Українське кобзарство — рідкісна в глобальному контексті безперервна культурно-філософська традиція, що пережила переслідування, репресії та війни.
Тарас Компаніченко, кобзар, дослідник і військовослужбовець ЗСУ, який представляв Україну на засіданні ЮНЕСКО, так визначив цю подію:
“Це тріумф української культури, українського духу!”
Рідкісна епічна традиція кобзарства — велика сила для утвердження України
Визнання на рівні ЮНЕСКО стало інструментом, що дозволив значно розширити розповідь про Україну — її культуру, історичну пам’ять і багатовікове прагнення свободи.
Олесь Санін, братчик Київського кобзарського цеху, лірник, кінорежисер і віцепрезидент Національної академії мистецтв України, наголошує: кобзарські думи говорять про лицарство козацтва, псальми — про силу віри й духу.
Але це не лише трагізм і боротьба.
Це ще й уміння радіти, зберігати віру в добро і справедливість, попри випробування.
Сьогодні автентичної традиції дотримуються кілька десятків людей. Вони об’єднані в Кобзарські цехи Києва, Харкова і Львова — спільноти, які передають не лише репертуар, а й знання про виготовлення інструментів, виконавські техніки та філософію ремесла.
Частина братчиків нині служить у лавах ЗСУ.
- Тарас Компаніченко та Ярослав Крисько з гурту “Хорея Козацька”
- Василь Жованик
- Ярема Шевчук
Усі учасники “Хореї Козацької” стали лауреатами Національної премії імені Тараса Шевченка 2023 року.
За роки війни українська кобзарська спільнота зазнала втрат.
- У 2015 році загинув доброволець полку “Дніпро-1”, коваль і кобзар Григорій Матяш
- У 2024 році — майстер інструментів Сергій Павліченко, спадкоємець родинної лірницької традиції
Саме загроза повномасштабного вторгнення у 2022 році прискорила процес охорони традиції. Спершу кобзарство внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України під номером 53, а згодом — до реєстру ЮНЕСКО.
Панотець Київського Кобзарського цеху, історик Микола Товкайло згадує, що спільнота спочатку насторожено ставилася до ідеї міжнародного визнання:
“Кобзарі та лірники не шукають гучної слави. Кобзарські цехи — досить закриті спільноти.”
Проте усвідомлення того, що це допоможе Україні голосніше заявити про себе у світі, змінило позицію братчиків.
За рік кобзарські події відбулися в Норвегії, Польщі, Естонії, Литві, Ірландії, Великій Британії, Німеччині та Франції.
Продюсер номінації Андрій Різоль наголошує: просування теми визнання кобзарства стало відповідальною міжнародною місією.
Які музичні інструменти є кобзарськими, та чому мамаївська кобза називається бандуркою
Одна з принципових позицій кобзарських цехів — відмежування автентичної традиції від академічного бандурного виконавства, сформованого в радянський період.
Як пояснює наукова співробітниця Музею Івана Гончара Катерина Міщенко, кобза і бандура — різні інструменти, хоча їхні назви історично часто плутали.
Інструмент, зображений на картинах із Козаком Мамаєм, нині називають мамаївською кобзою, хоча в народі він мав назву “бандурка”.
Кобзарськими вважають три інструменти:
- Кобза — лютнеподібний інструмент із довгими струнами та при́струнками, що дозволяє використовувати кілька тональностей
- Бандура — арфоподібний діатонічний інструмент, налаштований під голос виконавця
- Ліра — клавішно-смичковий інструмент із коліщатком замість смичка та трьома струнами
Усі інструменти кобзарі традиційно виготовляють власноруч — від вибору деревини до фінального налаштування.
Кобзарські пісні звучали в Раді Європи і Королівській музичній академії
Найвідомішим сучасним кобзарем залишається Тарас Компаніченко, який володіє кількома традиційними інструментами та поєднує службу в ЗСУ з концертною діяльністю.
Він став героєм документального фільму в межах проєкту “Культура vs війна”, перекладеного кількома мовами.
За останній рік кобзарська музика звучала:
- у Королівській музичній академії Стокгольма
- у Раді Європи в Страсбурзі
- на фестивалі української культури в Римі
Італійському Музею музичних інструментів передали старосвітську бандуру, створену майстрами Київського кобзарського цеху.
Героїчна епіка поєднує століття, покоління та всі регіони України
Три Кобзарські цехи вперше спільно виступили на фестивалі Bouquet Kyiv Stage у заповіднику “Софія Київська”.
Жива традиція цього року звучала також у бібліотеках, укриттях, будинках культури і просто неба — від Черкащини й Січеславщини до прифронтового Павлограда.
Кобзарські події відбулися в Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Чернігові, Вінниці, Миколаєві, Тернополі, Львові, Рівному та в кількох областях.
Після тривалої перерви кобзарі повернулися й до Києво-Печерської лаври.
Василь Жованик, який нині служить у Дніпрі, часто виступає перед побратимами. Бандура, за його словами, завжди поруч — поряд зі зброєю.
“Історичні пісні розповідають про боротьбу 300 чи 500 років тому. Але вони про те саме, що і сьогодні — про героїзм, відданість Батьківщині й ідеалам.”
Кобзарство, вписане в реєстри ЮНЕСКО, залишається живою практикою. І дедалі частіше — мовою, якою Україна говорить зі світом і з собою.
