Вони збираються раз на місяць з різних кінців Польщі, щоб співати українською. Без пафосу. Без нотної грамоти для більшості. Але з відчуттям місії, яке не розмилося за десятиліття.
Український чоловічий хор “Журавлі” існує вже понад пів століття. Для його нинішнього диригента Ярослава Вуйцика це не просто колектив, а частина особистої історії, спадкоємність поколінь і форма збереження української ідентичності після операції “Вісла”.
Історія хору “Журавлі”
Хор з’явився на початку 1970-х – у часи, коли українці в Польщі ще оговтувалися від примусового розпорошення. Заснували його Михайло Струмійський та Ярослав Полянський – фольклорист, композитор і перший диригент колективу, родом з Лемківщини.
Українців тоді було важко зібрати в одному місці. Вирішили скликати чоловіків під Варшаву. Приїхало близько тридцяти. Так почалася історія хору, який згодом отримав назву випадково – від вигуку зали.
“Хтось крикнув: «Журавлі», бо вони злітаються з цілої Польщі. І так воно залишилося”.
Назва прижилася настільки, що навіть репетиції тут називають “ключами”. Сьогодні у складі – близько 55 співаків. Усі аматори. Ноти читають одиниці.
Іноді це стає приводом для жартів.
“Коли комусь пропадають ноти, він каже сусідові: «Ти вкрав». А той відповідає: «Навіщо вони мені, як я своїх читати не вмію?»”.
Сміх рятує. Бо вчитися співати партії без нот – складно. Але “Журавлі” виробили власні методи. І тримають стрій.
Українці без держави, але з пам’яттю
“Журавлі” – український хор не лише за назвою. Його основа – корінні українці Польщі: лемки, бойки, надсянці, холмщаки, підляшуки.
Народжені в Польщі, але не поляки.
“Ми автохтонні українці. Нас часто називають поляками, і ми постійно мусимо пояснювати, ким є насправді”.
У колективі є й ті, хто приїхав у Польщу вже у 2000-х – на роботу чи навчання. Є навіть один поляк. Його не вирізняють.
Бо головне – бажання співати.
І вміння підкорятися диригенту.
Дитинство після операції “Вісла”
Ярослав Вуйцик народився у Слупську – на півночі Польщі, вже після депортацій. До українського ліцею в Лігниці поїхав не за власним бажанням, а за рішенням батька. Шістсот кілометрів від дому.
Саме там він отримав не лише освіту, а й підтримку у збереженні мови та культури. Кожен учень мав співати.
Його хоровим учителем став Михайло Дуда – незрячий диригент, який навчав відчувати музику.
“Це був хор, який не співав нот. Він співав серцем”.
До “Журавлів” Вуйцик прийшов у 15 років. А у 2003-му став диригентом.
Мрія з дитинства здійснилася.
“Журавлі” в Україні
Одна з пам’ятних поїздок – Тернопіль, 1990 рік. Весна. Синьо-жовті прапори. “Ще не вмерла Україна” зі сцени.
Ще стояв Ленін. Але незалежність уже відчувалася.
Репертуар і життя без зарплат
Репертуар хору охоплює церковну монодію, класичну українську музику, народні пісні. За роки існування назбиралося близько 300 творів.
Активно виконують 50 – 60.
Фаворити диригента – композиції-картини:
- “Огні горять”
- “Молітесь, браття”
- “Забіліли сніги”
“Журавлі” – аматорський хор. Усі мають основну роботу. Дотації від держави Польща вистачає лише на пів року.
Другу половину фінансують самі.
Інакше – тиша.
24 лютого і волонтерство
Повномасштабне вторгнення Вуйцик зустрів лежачи – з травмою хребта. Перші ракети побачив у телефоні. Першою була злість.
За два тижні він уже був у Перемишлі, де Український народний дім став прихистком для біженців.
“У цій залі була одна велика спальня. П’ятдесят людей щодня”.
Згодом – поїздки на фронт. Генератори. Харчі. Дрони. Пікапи, які тут називають “бойовими журавлями”.
Маршрути – від Сум до Херсона.
Це стало регулярною роботою.
Концерт, який неможливо забути
Березень 2022-го. Вроцлав. Перший концерт після вторгнення.
Почали з “Вічної пам’яті”.
“Це були найважчі хвилини в моїй кар’єрі. Ми не знали, як доспівати до кінця. Але доспівали”.
Далі був репертуар на надію. Але початок залишився назавжди.
Мрія, яка тримає стрій
“Журавлі” – це хор, у якому співають покоління: батьки, сини, онуки. І в цьому – головна відповідь на питання, навіщо він існує.
“Наше завдання – щоб українство у Польщі не пропало”.
А найбільша мрія – приїхати з концертом в Україну. Можливо, вже у 2026 році.
І заспівати там, де цей спів завжди був потрібний.
