“Дякуємо за Тараса” – це повідомлення прийшло наступного дня після евакуації пораненого медика з-під удару дрона. Капітан медичної служби Володимир Петрів каже, що саме такі слова доводять: усе було недаремно.
До 2022 року чоловік понад десять років рятував людей у реанімаційній бригаді Коломиї на Івано-Франківщині. Він мав трьох неповнолітніх синів і батька з інвалідністю на утриманні. Це не завадило йому піти на фронт вже на другий день повномасштабної війни.
Рішення ухвалили за кілька днів
“Другого дня війни ми з колегами завантажили бус медикаментами, бинтами, теплими речами, засобами гігієни й поїхали до військових на кордон із Білоруссю. Повернувся додому, прийшов до територіального центру комплектування і вже за кілька днів був у війську”, – згадує Володимир Петрів.
Спершу він служив на Краматорському напрямку. У 2024 році Петріва перевели до Зведеної стрілецької бригади.
“Спочатку працював на Сумщині – лише за кілька кілометрів від державного кордону. Там відновлював роботу медичного пункту одного з батальйонів. Згодом отримав нове завдання – сформувати стабілізаційний пункт бригади. Саме звідти розпочиналися десятки евакуацій, коли кожна хвилина вирішувала людську долю”, – йдеться у дописі.
Цивільних забирали разом з військовими
Під час Курської операції Петрів разом із водієм працював в евакуаційній групі. Поруч було Білопілля, яке безперервно обстрілювала Росія.
Вони рятували не лише бійців. З інфарктами, кровотечами і тяжкими загостреннями хвороб вивозили і місцевих жителів.
“Швидкі не завжди могли доїхати. Тому ми забирали цивільних, зустрічалися з каретами швидкої вже в безпечніших місцях і передавали пацієнтів медикам. А ще до нас приходили літні люди із сусідніх сіл. Ми не могли відмовити”, – розповідає Володимир Петрів.
Врятували колегу з-під удару дрона
Найважче далася інша евакуація – на території Курської області. Тоді чекали не поранених бійців, а таких самих медиків.
“Знали лише одне: потрібно встигнути. Цього разу чекали не просто поранених – чекали своїх колег-медиків, які, рятуючи інших, самі потрапили під удар FPV-дрона”, – розповідає Володимир Петрів.
Біля села Ніколаєво-Дар’їне у Курській області саме Петрів з водієм евакуйовували молодого лікаря, коли по них вдарив ворожий дрон.
“Коли бачиш на ношах такого ж медика, як і ти, це сприймається зовсім інакше. Ми зробили все, щоб довезти їх живими. У стабілізаційному пункті вже не було місць, тому одразу вирушили до Сум. Наступного дня отримали повідомлення: “Дякуємо за Тараса”. Після таких слів розумієш, що все було недаремно”, – розповідає Володимир Петрів.
Тіло побратима довезли, хоча не мали наказу
Була й інша історія. Морські піхотинці привезли на стабпункт тіло загиблого товариша, яке раніше довелося тимчасово залишити на лінії зіткнення.
“Ми пообіцяли хлопцям, що повернемося за ним. І повернулися. Хоча це не входило до наших завдань. Але є слово, яке потрібно тримати. Ми не могли залишити свого”, – цитує морпіхів Володимир Петрів.
Героєм себе капітан не вважає. Каже лише, що робить усе можливе, аби поранені вижили.
“Поки це вдається – значить, усе було не дарма”, – говорить Володимир Петрів.


