Війна, тривала нестабільність і постійний стрес значно вплинули на психічне здоров’я українців. Психологиня Наталія Чепіль у своєму дописі в соцмережі пояснила, чому останні роки супроводжуються сплеском психоемоційних розладів і що до цього призводить.
За її словами, українське суспільство перебуває у стані колективної травматизації, яка накопичується щодня. Люди живуть у постійному режимі виживання, що виснажує нервову систему і зрештою призводить до зламів.
Війна, тривога і депресія
Наталія Чепіль зазначає: з початком повномасштабного вторгнення психіка українців почала працювати у кризовому режимі. Тривожність, депресивні стани, панічні атаки та ПТСР стали масовими навіть серед тих, хто раніше не мав жодних психіатричних симптомів.
«Люди живуть у пригніченому стані, ховають емоції, постійно контролюють себе. Але психіка не залізна — вона або йде в ступор, або ламається: виникають психози, розлади сприйняття, галюцинації», — наголошує психологиня.
Відчуття нестабільності, втрата рідних, дому чи роботи лише поглиблюють кризу. Порушення сну, хронічна втома, недоїдання — усе це чинники, які ведуть до погіршення психічного стану.
Інформаційний хаос і пандемічна спадщина
Окремо фахівчиня вказує на роль інформаційного середовища: люди піддаються постійному тиску новин, емоційних тригерів, фейків і паніки. У такому стані свідомість легко захоплюється маячними ідеями або «рятівними» концепціями, які тільки поглиблюють проблему.
Не варто забувати і про вплив COVID-19. Психологиня нагадує, що пандемія також залишила по собі слід: ізоляція, страх хвороби, обмеження. А згодом — повномасштабна війна. Усе це послідовно наклалося і сформувало глибокий психологічний борг, який «віддається» зривами, апатією або навіть психозами.
Чому допомога недоступна
Додаткову загрозу становить недостатній доступ до психіатричної й психологічної допомоги. Часто люди ігнорують симптоми, намагаються справлятися самотужки або соромляться звернутися по підтримку через страх осуду.
«Люди тримають у собі до останнього. Коли настає гостра фаза, вони вже не можуть функціонувати. Додаються стигматизація, нестача фахівців, а іноді – банальна неможливість дістатися до спеціаліста», — зауважує Чепіль.
На її думку, суспільство сьогодні перебуває на межі. Кожна нова втрата чи тривога стає останньою краплею. Особливо це стосується людей із вродженою вразливістю або спадковою схильністю до психічних порушень.
«Це масовий психоемоційний надрив. І якщо не звернути увагу на цю проблему — наслідки будуть ще серйознішими», — підсумовує психологиня.
