Закарпатську освіту штормить. Плани щодо злиття двох найбільших університетів області – Ужгородського національного та Мукачівського державного – перетворилися з робочого процесу на публічне протистояння з обвинуваченнями у кулуарності та порушенні закону.
Процес укрупнення вишів, який мав би стати логічним кроком для консолідації ресурсів, наштовхнувся на жорстку критику всередині самого академічного середовища. Доктор юридичних наук та професор УжНУ Михайло Савчин відкрито заявляє про “провалену комунікацію” та юридичну нікчемність останніх рішень Вченої ради. За його словами, питання, що визначає долю тисяч студентів і викладачів, винесли на голосування 3 лютого без жодного попереднього обговорення. Члени ради дізналися про засідання за лічені години через месенджери, що прямо порушує процедуру завчасного сповіщення.
Криза довіри та процедурні “фантоми”
Голосування за об’єднання виявилося далеким від традиційної одностайності. З 62 присутніх членів ради “за” висловилися лише 32 особи, тоді як решта або утрималися, або виступили проти. Професор Савчин наголошує: для рішень такого масштабу за юридичними стандартами необхідна кваліфікована більшість, а не хитка перевага в один-два голоси.
“Не можна ставити хід процесу суто від розсуду МОН і Кабміну, це неповага до академічної спільноти та студентів”, – підкреслює правознавець.
Він виокремлює три ключові фактори, які штовхають університети до об’єднання:
- Гострий дефіцит ресурсів в умовах війни та критична потреба у залученні міжнародних грантів.
- Демографічна криза та штучне роздуття вищої освіти, де у виші вступає 70 % випускників шкіл проти 30 % у розвинених країнах.
- Ганебний стан університетської автономії, де управлінські рішення приймаються директивно, без врахування позиції наукових шкіл.
Битва за статус та майбутнє диплома
Поки ректорат УжНУ намагається загасити пожежу, запевняючи, що об’єднання лише посилить позиції університету в національних рейтингах, колектив перейшов до радикальних дій. На сайті Кабінету Міністрів з’явилася петиція з вимогою не допустити ліквідації УжНУ як юридичної особи. Студенти та викладачі побоюються, що створення нової структури “з нуля” знищить історію закладу та поставить під удар чинні ліцензії.
Ректор Володимир Смоланка тримає оптимістичну лінію. Він прогнозує, що після злиття оновлений університет увійде до п’ятірки найпотужніших вишів України за чисельністю. Керівництво обіцяє, що логотип, міжнародні угоди та, головне, статус “національного” будуть збережені через механізм правонаступництва.
Проте юридична спільнота налаштована скептично. Михайло Савчин нагадує, що успіх реорганізації залежить від складу майбутньої комісії та Наглядової ради. На його думку, туди мають увійти авторитетні науковці та представники бізнесу, а не “зручні” виконавці. Тільки так можна запобігти зловживанням із тендерами та майном, забезпечивши розвиток наукових парків замість занепаду інфраструктури. Наразі ж ситуація залишається підвішеною: між амбітними планами міністерства та реальним спротивом університетської спільноти пролягла прірва, яку неможливо залатати лише формальними голосуваннями.
