Колекціонерка, вишивальниця та берегиня українських традицій Галина Гафійчук із села Глушків на Івано-Франківщині вже понад 25 років збирає й відтворює старовинний одяг, світлини, прикраси та побутові речі. Її музей — не просто приватна збірка, а духовна спадщина, яку вона мріє передати своїм донькам і майбутнім поколінням.
Галина за освітою — економіст, однак професію залишила заради захоплення, що переросло в покликання. Першу старовинну сорочку побачила ще в декреті — і з того часу не полишає вишивки та пошуків. Сьогодні в її музеї — близько сотні автентичних строїв з різних регіонів України, десятки унікальних сорочок, старовинні намиста, глечики, ікони, дерев’яні речі та фотографії.
Сорочка з Городенки з “Воловим оком” і вербовецька з Косівщини
Найціннішими експонатами у своїй колекції пані Галина вважає вишиванки з Городенківщини, адже на її малій батьківщині автентичний одяг зберігся вкрай погано — більшість дівчат дуже рано переходили на плаття. Вдалося знайти лише сім сорочок і декілька фартухів. Серед особливих експонатів — сорочка з Городенки з рідкісним візерунком “Волове око”, яких, за дослідженнями, залишилось усього п’ять.
Справжнім викликом для майстрині стала вербовецька сорочка з Косівщини — на її відтворення йде до пів року ручної праці. Усі сорочки Галина вишиває вручну, на старовинному полотні, із збереженням традиційної техніки — так, як це робили предки.
Від прикрас до строїв: історія оживає в деталях
Спершу Галина збирала лише сорочки, але згодом дійшла до ідеї формувати цілі строї, доповнюючи їх фартухами, крайками, кептарями, хустками, взуттям. Зараз у колекції є десятки повноцінних комплектів жіночого та чоловічого народного вбрання. Окрему любов вона має до керамічних глечиків — це її особисте хобі.
У колекції є сорочки з пташками, метеликами, навіть велосипедами — притаманні верховинському чоловічому строю. А яворівські фартушки зі Львівщини зберігають зображення людей. Галина досліджує та класифікує кожен регіональний стиль, вивчає літературу, фотографії, проводила експедиції, зокрема на Шацькі озера, щоб відшукати забуте.
Музей — це щоденна праця, любов і жертва
Музей Галини розташований у приміщенні площею лише 30 квадратних метрів. Колись колекція зберігалась у хаті на другому поверсі, тепер їй усе важче утримувати таку кількість експонатів — бракує і місця, і коштів. Проте вона принципово не бере плату за вхід. Усе тримається на благодійних внесках, її родині й самовідданій роботі.
“Догляд за експонатами — як догляд за дитиною. Вони потребують сушіння, провітрювання, перевірки від молі, особливих умов зберігання”, — каже вона.
Прикраси для Японії і вечорниці на Катерини
Вироблені чи відтворені прикраси Галини — не лише частина музейної колекції, а й активна частина благодійних аукціонів на підтримку ЗСУ. Її ґердани й коралі носять у Канаді, Японії, США, Німеччині, Великобританії. Серед замовниць — Катерина Ющенко, а відвідувачами музею були львівські колекціонери, лікарі з Києва, міський голова Дніпра Борис Філатов.
Щороку на Катерини майстриня влаштовує зимові вечорниці, на яких навчає виготовленню солом’яних павуків і в’язати хустки. Ці заходи — не просто розвага, а жива передача традицій, обрядових пісень і ремесел.
“Ціна — не в грошах, а в пам’яті”
Для Галини головне — не прибуток, а збереження культури. Вона вірить, що справжні речі мають свою душу і розповідають історії. Її місія — донести цю справжність людям, не допустити забуття.
“Сорочка, що колись коштувала 100 доларів — зараз може бути 500. Адже старовини стає менше, а попит зростає. Але я не рахую в грошах — я рахую в сенсах”, — каже Галина Гафійчук.