Староста села Мостище Калуської громади Василь Булавинець, відомий серед побратимів за позивним «Художник», повернувся додому після майже дворічної служби у лавах Державної прикордонної служби. Добровільно став до зброї на початку повномасштабного вторгнення, попри те, що як посадовець мав бронювання. Нині знову працює з людьми, розв’язує нагальні проблеми громади — і мовчки продовжує боротися за країну.
У свої 60 років він встиг стати не лише найстаршим бійцем у своєму підрозділі, а й прикладом того, що служити Батьківщині можна і в окопах, і в кабінеті. Його війна — це не лише фронт, а й мистецтво, служіння громаді й щоденна боротьба за майбутнє свого села.
Від пензля — до зброї
Народився Василь Булавинець у Мостищі. З дитинства захоплювався малюванням, відвідував художню студію, служив на Чорноморському флоті. Працював на підприємствах, малював для душі — і так створив тисячі зображень рідного села. Навіть зробив макет місцевої церкви з дубових дощок — сьогодні він прикрашає краєзнавчий музей Калущини.
У 2021 році обійняв посаду старости, адже, за його словами, не міг відмовити людям, які йому довірилися. Але після початку великої війни пішов добровольцем на фронт, бо «хто, як не я». Служив на Куп’янському напрямку, на Волині, а згодом — у бойовому пеклі Курської області.
Війна — це важко, але необхідно
Булавинець не вважає себе героєм. Каже — не емоційний, не сентиментальний. Просто виконував свою роботу. Страх називає елементом захисту, емоції — розкішшю, на яку немає часу під обстрілами. Він бачив смерть побратимів, рятувався від ворожих FPV-дронів, ніс пів тонни боєкомплекту на позиції. І весь цей час — жив з думкою, що має повернутися додому, щоб знову малювати, дбати про родину й розвивати Мостище.
«Я знав, що пензликом не підб’єш танк. Коли почалась війна — треба було воювати», — пояснює своє рішення.
Повернення до мирного життя
Після ротації Василь знову взявся за справи громади: розв’язує питання благоустрою, мріє відремонтувати другий корпус школи, облаштувати меморіальні дошки загиблим Героям. У Мостищі таких — четверо, ще один загинув у часи АТО.
Під час його служби в громаді активно допомагали армії: волонтерили, плели сітки, купували авто для підрозділу. Сьогодні Булавинець дякує односельцям, але наголошує — вдячності не потребує, бо служив не заради похвали.
«Я не для когось туди йшов — я для себе. Щоб знати, що вмію воювати, що можу себе і своїх захистити».
Про ціну перемоги
Після повернення Василь Томович каже, що перемогу ще не можна уявити — бо до неї ще далеко. Потрібно багато часу, боїв, а з ними — втрат. Найбільше болить, що охочих іти воювати стає все менше. Але він переконаний: той, хто хоче миру — мусить готуватись до війни.
«Життя дуже просте. Якщо є війна — треба воювати. Якщо є ворог — його треба знищити», — резюмує ветеран, художник і староста з Мостища.
