24-річний Василь Урус із села Кадобна, що на Івано-Франківщині, понад два роки волонтерить для українських військових. Його головний пріоритет — допомога тим, хто на «нулі». За цей час хлопець організував десятки зборів, закупив дрони, пікапи, РЕБи, акумуляторні станції, а також регулярно передає на передову харчі та амуніцію.
«Я не вважаю себе крутим волонтером. Просто допомагаю тим, хто боронить країну», — скромно каже Василь. Поки ми говоримо, він уже думками — на Запорізькому напрямку, куди везе авто для 79 батальйону 102-ї бригади ТрО.
Волонтерство без пафосу
До повномасштабного вторгнення Василь працював на ремонтах у Польщі. Але коли почалася війна — залишився в Україні. Допомагати почав із передач та гуманітарки, а згодом узявся за серйозніші збори. «Перший був на термобілизну. Люди тоді активно скидалися — 1, 2, 4 тисячі гривень. Зараз таких донатів менше», — зізнається він.
Хлопець підкреслює: допомагає лише тим, хто перебуває безпосередньо на передовій. «Якщо ти на навчанні чи в тилу — в тебе ще є час шукати. А от на “нулі” — немає. Вони в пріоритеті», — каже волонтер.
Техніка, дрони, РЕБи — все для бою
За понад два роки волонтерства Василь передав захисникам:
- понад 5 автівок (ще одна — в дорозі),
- понад 40 дронів,
- системи РЕБ,
- станції EcoFlow,
- амуніцію, продукти та гігієну.
«Дрон — це зброя, він не просто знімає, а виконує конкретні бойові завдання. Один військовий з 10 ОШБ “Едельвейс” зробив 80 скидів одним дроном. Це рекорд!» — ділиться Василь.
Збори стають дедалі важчими
«Зараз на РЕБи збір закривали чотири дні, на пікап — десять. Але кожного разу це важче. Люди втомлюються, але я вірю, що закрию будь-який збір. Головне — не зупинятися», — запевняє волонтер.
Наразі Василь фокусується на закупівлі пікапів. Один з останніх — Nissan X-Trail із Нідерландів. Ціна — 4250 доларів плюс доставка. Машини купують праворульні — вони дешевші. «Важливо — не купувати у перекупів. Є й такі, хто на машині для фронту хоче заробити до 2000 євро», — обурюється хлопець.
Довіра і підтримка — найцінніше
Незважаючи на втому й вигорання, Василь не припиняє допомагати. «Я знаю, що люди мені довіряють. Якщо я не на фронті — маю бути корисним тут. Не для піару, не для грошей. А для совісті», — каже він.
«Зло приходить саме по собі, а щоб зробити добро — треба зусилля».
Довіряють Василю не лише цивільні, а й військові. Часто надають зворотний зв’язок: відео з передової, щирі подяки, навіть прапори та медалі. Найдорожча — «Волонтер України» від бійця, якому передав авто. «Він сказав: ти не просто машина — ти підтримка», — згадує хлопець.
Війна триває — і допомога потрібна щодня
«Хлопці не здаються на передовій — то чому маю здаватися я?» — риторично питає Василь. Його мрія після перемоги — створити сім’ю й стати батьком донечки. А поки — щодня працює у малярному цеху, а ввечері волонтерить разом із дівчиною, яка допомагає оформляти збори в соцмережах.
«Я не герой. Але якщо можу бути корисним — не маю права стояти осторонь. І закликаю інших: не бійтеся брати відповідальність. Кожна гривня — це підтримка. І життя», — каже Василь Урус.
