Вашингтон гарячково шукає дипломатичний вихід із прямого зіткнення з Тегераном, яке вже почало бити по світовій економіці. Оптимістичні прогнози адміністрації Дональда Трампа щодо швидкої нейтралізації ядерного потенціалу Ірану за чотири тижні не справдилися. Замість тріумфу США отримали затяжне протистояння, стрімке здорожчання енергоресурсів та загрозу політичного фіаско перед виборами до Конгресу.
Спочатку американське командування розраховувало на сценарій блискавичної операції. За планом, серія потужних ударів мала за місяць паралізувати волю іранського керівництва до опору та примусити режим до капітуляції. Проте п’ятий тиждень бойових дій демонструє іншу реальність: Білий дім змушений переглядати стратегію через неочікувано болючі фінансові наслідки конфлікту.
Впевненість президента Трампа базувалася на нещодавньому успіху операції із захоплення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро. У Вашингтоні панувало переконання, що іранська влада так само швидко зламається під військовим тиском.
Стратегічний розрахунок був гранично простим: шоковий удар призводить до негайної дестабілізації ворога та прийняття ним американських умов.
Криза в Перській затоці та глобальна загроза
Проте Тегеран обрав тактику асиметричної відповіді. Витримавши перший штурм, Іран зосередив сили на блокуванні Ормузької протоки – ключової артерії світового експорту нафти. Попри регулярні ракетні атаки США, контроль над ядерними об’єктами та ураном залишається в руках іранців.
Наслідки для світу виявилися миттєвими: ціни на нафту пішли вгору, а міжнародні авіавузли забили на сполох через можливий дефіцит авіапального. Для Трампа це створює подвійну пастку – поєднання економічних збитків із падінням довіри виборців.
«Вони недооцінили ситуацію, їх здивувала реакція Ірану. Питання в тому, чи їх це хвилює? Схоже, глобальні економічні наслідки їх не цікавлять – їх турбує внутрішній ефект. Якщо вони зможуть контролювати нафту, це можна буде подати американцям як перемогу, як це було з Венесуелою», – зазначає один із дипломатів країн Перської затоки.
Зміна військових пріоритетів та залучення резервів
Зараз президент США опинився перед дилемою. Подальша ескалація загрожує повномасштабною війною та світовою фінансовою кризою, а будь-який крок назад сприйматиметься як політична поразка.
Військове відомство вже підготувало плани розширення кампанії. Пріоритетними цілями визначено нафтовий термінал на острові Харк та позиції біля Ормузької протоки. Для посилення угруповання в регіон вже прибуло 2200 морських піхотинців 31-го експедиційного підрозділу.
Очікується прибуття підкріплення:
- 11-й підрозділ морської піхоти;
- близько 3000 десантників 82-ї повітряно-десантної дивізії, підготовлених до захоплення стратегічної інфраструктури.
Утім, масштаб такої операції неминуче призведе до значних людських втрат та витрат бюджету, що змушує адміністрацію шукати шлях до деескалації.
За даними інсайдерів, Білий дім уже готовий знизити планку очікувань. Зокрема, розглядається варіант завершення активної фази боїв навіть без повного відновлення судноплавства в протоці, що фактично залишить іранцям важіль впливу.
Трамп дедалі частіше апелює до союзників по НАТО, наголошуючи, що безпека морських шляхів – це передусім турбота європейців, зокрема Британії.
Зміна риторики помітна і в офіційних заявах. Речниця Білого дому Керолайн Левітт у понеділок уникала називати деблокування протоки безальтернативною умовою миру.
«Повне відкриття протоки – це те, до чого ми прагнемо, але основні цілі операції вже чітко визначені для американського народу головнокомандувачем», – підкреслила вона.
Пошук посередників та внутрішня критика стратегії США
Головною перешкодою для миру залишається відсутність прямого діалогу. Поки Трамп заявляє про контакти з Тегераном через Пакистан, іранська сторона офіційно заперечує ведення будь-яких переговорів.
Навіть у таборі прихильників президента зростає невдоволення через пасивність міжнародних партнерів.
«Наші „союзники“ залежать від протоки як від життєво важливого маршруту постачання енергії – але вони не мають ані сил, ані бажання втрутитися. Те, що вони фактично не долучаються, лише починає доходити – це жахливе зрадництво, і американський народ це добре розуміє», – висловився Стів Беннон.
Іран, своєю чергою, грає на виснаження, розуміючи свій вплив на світові енергетичні ринки.
Дипломати зазначають, що час працює на Тегеран, дозволяючи йому висувати жорсткіші умови під час можливих консультацій.
Британські посадовці підтверджують: якщо на початку конфлікту Іран був готовий до поступок, то зараз його позиції значно зміцнилися.
Поки триває дипломатична невизначеність, цифри говорять самі за себе: вартість життя в США зростає, а довіра до чинного президента падає.
Станом на 32-й день конфлікту барель Brent коштує 118 дол., що є стрибком на 59% за рік. Рейтинг Трампа просів до 36%, а його економічні кроки підтримує лише чверть громадян.
Саме падіння рейтингів, на які президент традиційно гостро реагує, може змусити Вашингтон згорнути військову присутність раніше, ніж планувалося.
Перспективи завершення збройного конфлікту
За інформацією WSJ, Трамп схиляється до припинення війни без розв’язання питання Ормузької протоки. Пріоритети змістилися на послаблення ракетного потенціалу Ірану, тоді як проблему судноплавства планують делегувати дипломатам або іншим державам.
Сам президент США стверджує, що Іран «по суті, знищено». Він прямо заявив союзникам, що Америка не буде безплатно охороняти їхні торгові шляхи, та розкритикував Францію за перешкоджання допомозі Ізраїлю.
Зі свого боку Масуд Пезешкіан висловив готовність до припинення вогню за наявності безпекових гарантій. Однак вирішальне слово залишається за новим верховним лідером Моджтабою Хаменеї, який успадкував владу після загибелі батька в лютому.
