Після тривожного очікування, молитов і надій стало відомо про загибель Дмитра Ісаєнка — киянина, якого шукали під завалами багатоповерхівки, знищеної під час російської атаки вночі 17 червня. Батьки хлопця кілька діб не відходили від руїн, сподіваючись на диво. На жаль, його не сталося.
Про це повідомили на Facebook-сторінці Київського університету імені Бориса Грінченка, де Дмитро навчався в магістратурі факультету фізичного виховання, спорту і здоров’я. Йому було лише 31.
Навчання, мрії та щирість
Дмитро Ісаєнко був студентом першого курсу магістратури, обрав спеціальність «Фізична культура і спорт (здоров’я людини та фізична рекреація)». В університеті його пам’ятають як натхненного, відкритого й доброзичливого. Його смерть стала болем не лише для родини, а й для всіх, хто з ним навчався чи працював.
«Це хлопець, за долю якого стежила вся країна. Той, чиї батьки стояли біля руїн знищеного будинку й чекали свого сина, молилися та не відходили… Їхні світлини облетіли весь світ, стали символом болю й надії. Та дива не сталося», — йдеться у повідомленні вишу.
Життя за кадром
За даними видання «УП.Життя», Дмитро любив гори й активний відпочинок. Він також цікавився гумором і пробував себе у стендапі. У його Instagram були фото з подорожей та невеликі відео з жартами — свідчення його життєрадісності та бажання ділитися позитивом.
Трагічна ніч у Солом’янському районі
Російська ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок у ніч проти 17 червня. Вибух зруйнував частину будівлі, спричинив масштабну пожежу та обвал конструкцій. Саме там перебував Дмитро. Ввечері того ж дня в мережі з’явилася недостовірна інформація, нібито хлопець живий. Згодом ця інформація була спростована, а авторка допису вибачилася за поширення помилки.
Пізніше рятувальники ДСНС підтвердили: тіло Дмитра було знайдено й деблоковано з-під завалів. Станом на 18 червня відомо про щонайменше 21 загиблого. Розбір завалів триває.
Історія Дмитра стала однією з тих, які вкарбовуються в колективну пам’ять українців. Його образ — символ втрат, але й нагадування про людяність, силу надії та біль, який війна приносить у кожен дім.
