Українські заклади культури прощаються з радянською спадщиною у формі «державних підприємств». Реорганізація у державні некомерційні товариства відкриває перед провідними сценами країни шлях до прямої співпраці з великим бізнесом та міжнародними донорами.
Господарський кодекс України, який раніше регламентував діяльність держпідприємств, остаточно втратив чинність. Як пояснює заступник гендиректора театру імені Марії Заньковецької Богдан Деленко, юридичне переформатування було неминучим, оскільки старої організаційно-правової форми в країні фактично більше не існує. Проте для пересічного глядача чи актора зміни залишаться непомітними – заклади працюватимуть у звичному ритмі, а все майно й надалі належатиме державі.
«Передбачається, що ми зможемо мати ширше поле можливостей для співпраці з бізнесом, з якимись грантовими програмами. Тому що часом були обтяжливі ситуації і довга бюрократична історія саме пов’язана з тим, що ніби були певні обмеження», – коментує ситуацію Євген Нищук, очільник театру імені Івана Франка.
Фінансове питання стоїть гостро: наразі бюджетні асигнування покривають лише близько 60 % витрат на зарплати театралів. Новий статус некомерційного товариства дозволить менеджерам культури бути гнучкішими у залученні інвестицій, не чекаючи на дотації з казни. Це перетворення на юридичну особу, що займається суспільно важливою справою без мети отримання прибутку, але з правом самостійно розпоряджатися фінансами та укладати контракти.
Хто потрапив до списку оновлення за наказами Мінкульту
Першими процес трансформації розпочали флагмани української сцени – театри імені Франка та імені Заньковецької. Проте хвиля змін охоплює ширше коло інституцій, серед яких:
- Національна опера України імені Т. Г. Шевченка;
- Національний цирк України;
- Одеський національний філармонійний оркестр;
- Одеський, Запорізький та Дніпровський державні цирки;
- Дирекція пересувних циркових колективів та Державна циркова компанія України.
Такий крок має на меті створити життєздатну модель функціонування культури в умовах ринку, де державний контроль за майном поєднується з сучасною управлінською свободою.
