Танці на колісних кріслах стали для учасників франківського колективу «Надійка» способом психологічної реабілітації. Люди з різними діагнозами, багато з яких супроводжують їх з дитинства, двічі на тиждень збираються в коледжі фізичного виховання. Це справжня арт-терапія. Сьогодні репертуар гурту налічує чотири постановки, а команда активно працює над повноцінною концертною програмою.
Засновник і керівник колективу — Віталій Полков, який пройшов шлях від важкої ДТП у десятирічному віці до професійного танцюриста. Його травми були критичними, включаючи численні переломи тазу та внутрішні ушкодження, через що лікарі не давали оптимістичних прогнозів на майбутнє.
Попри скепсис медиків та фізичні обмеження, чоловік вижив та згодом почав опановувати танцювальне мистецтво. Життєвий шлях Віталія виявився складним. Спочатку він категорично відмовлявся від крісла, вірячи в одужання, але згодом адаптувався, почав виступати діджеєм на дискотеках, де й зробив свої перші танцювальні кроки на візку.
Ще одна учасниця — Анна Остапів, яка живе з рідкісною хворобою «кришталевих кісток», що спричиняє надзвичайну ламкість скелета. До сімнадцятирічного віку Анна перенесла понад сотню переломів, а після дванадцяти років остаточно пересіла на колісне крісло.
Анна наголошує на важливості соціалізації та самореалізації завдяки танцювальним заняттям. Попри свою крихкість, вона веде активне життя, виховує доньку Емілію, яка часто присутня на репетиціях, та прагне постійно розвиватися, здобуваючи нові знання у хореографії.
Марія Мисюк приєдналася до команди, переїхавши до Івано-Франківська через необхідність постійного діалізу. Вона бачить у танцях не лише власний розвиток, а й важливу місію — надихнути військових, які отримали травми, демонструючи їм силу духу та можливість повноцінно жити попри все.
Назва колективу «Надійка» вшановує пам’ять колишньої наймолодшої учасниці команди, яка пішла з життя через лікарську помилку під час операції. Вона була душею колективу. Дівчина відзначалася гіперактивністю та завжди була поруч із Віталієм під час тренувань.
Організаційні питання, включно з логістикою та розвитком сторінок у соцмережах, бере на себе Юрій Мазур. Він переконаний, що заняття танцями мають виражений реабілітаційний ефект, тому гурт відкритий до нових учасників, особливо людей з інвалідністю.
Команда збирається на тренування двічі на тиждень у приміщенні коледжу. Окрім творчості, учасники прагнуть розширити діяльність та створити власну школу для навчання інших, а також організувати реабілітаційний центр за участі професійних фахівців.
Для розвитку проєкту критично важливим залишається питання технічного забезпечення, адже наявність спеціального транспорту з підйомниками є гострою потребою. Юрій Мазур зазначає, що вони вже звертаються до представників влади з ініціативою покращення умов для людей з інвалідністю, прагнучи стати прикладом для інших міст України.
