1 листопада 1918 року у Львові розпочалося повстання, метою якого було встановлення української влади на західноукраїнських землях. Подія увійшла в історію під назвою «Листопадовий чин» і стала початком творення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Історики наголошують, що це повстання стало відповіддю на політичну кризу після розпаду Австро-Угорської імперії, яка програла Першу світову війну. В той час поляки, чехи та словаки вже проголосили власні держави, і польська влада заявила про намір включити Галичину до складу новопосталої Польщі. Для цього Антанта створила Польську ліквідаційну комісію, якій відвели завдання силою встановити контроль над краєм. На 1 листопада 1918 року було заплановано приїзд цієї комісії до Львова.
Увечері 31 жовтня у львівському Народному домі зібралися представники Української Національної Ради та Центрального Військового Комітету. Сотник Дмитро Вітовський переконав присутніх діяти негайно і перебрати владу до рук українців. Його відома фраза стала символічною: «Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки».
Внаслідок ухвалених рішень Військовий комітет перейменували в Українську генеральну команду, яка стала штабом і керівним центром повстання. Штаб розмістили у Народному домі, а сам Вітовський очолив операцію зі встановлення української влади у місті.
О четвертій ранку 1 листопада розпочалося повстання. Українські військові сили, що налічували 60 старшин і близько 1400 вояків, зайняли ключові будівлі Львова: ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк і летовище. Над міською ратушею та урядовими будівлями підняли синьо-жовті прапори – символ нової української влади.
Того ж дня Дмитро Вітовський відрапортував Українській Національній Раді, що влада у Львові повністю перейшла до українців. Повстання у столиці Галичини надихнуло інші міста: українська влада без серйозного опору була встановлена в Станіславі (нині Івано-Франківськ), Коломиї, Снятині та Жовкві. У деяких населених пунктах місцеве населення саме організовувало виступи й підтримувало встановлення українського управління.
Проте вже надвечір 1 листопада польські військові формування підняли контрповстання. У місті почалися запеклі вуличні бої, що стали початком польсько-української війни. Попри це, створення українського уряду і проголошення ЗУНР стали історичною подією, що засвідчила прагнення українців до власної державності на західних землях.
Про події Листопадового чину на Калущині збереглося небагато документальних свідчень. Найціннішими джерелами залишаються спогади очевидців. Один із них – Богдан Лучаковський, безпосередній учасник повстання, який залишив детальний опис подій у своїй праці «Калуш і Калущина у Листопадові дні 1918 р.». У ній він розповів про організаторів руху та встановлення української влади на теренах Калущини.
Інші свідчення про ті події містяться у споминах О. Ткачука та О. Мікули, надрукованих у 1936 році в газеті «Літопис Червоної Калини», яка видавалася у Львові в міжвоєнний період. Це видання систематично публікувало матеріали про визвольні змагання 1917–1921 років, зокрема і про діяльність ЗУНР. Значущим джерелом також є публікації в газеті «Голос Калуша», редактором якої був Михайло Струтинський. У ній фіксували найважливіші події того часу, що відбувалися в Калуші та навколишніх селах.
Таким чином, Листопадовий чин став не лише військовим виступом, а й символом політичного пробудження українців у Галичині. Саме завдяки цьому кроку світ дізнався про існування української державності на заході країни, а Галичина вписала свою сторінку у боротьбу за незалежну Україну.
