Антон Фіцич, ветеран російсько-української війни з Косова на Франківщині, виготовляє гуцульські бартки, шаблі в стилі Козаччини та мечі часів Русі. Раніше він займався виготовленням парканів, ліхтарів та лавок, але з початком повномасштабної війни почав працювати у ковальстві, займаючись тим, про що мріяв із дитинства.

Після поранення під час служби в складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” Антон повернувся з фронту і, зрозумівши, що не може повернутися до колишньої роботи, вирішив зайнятися виготовленням сувенірної зброї. Виготовлення барток і мечів стало його новим покликанням, і він почав створювати вироби, які викликають інтерес у покупців.
“Можливо, якісь свої дитячі мрії так втілюю”, — зазначив майстер, пояснюючи, чому почав займатися ковальством.
Антон Фіцич освоїв ковальську справу ще з 16 років, навчаючись у Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Його родина мала інші ремесла — батько та брат виготовляли вироби зі шкіри, але Антона завжди приваблювала робота з металами. Він розповідає, що з дитинства був пов’язаний зі зброєю через своє захоплення мисливством.
До 2022 року коваль виготовляв різноманітні предмети для дому, а після початку повномасштабної війни вирушив добровольцем на фронт. Він служив у 108 батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, беручи участь у боях на Київщині та Донеччині з березня по травень 2022 року. За словами майстра, він йшов на фронт без романтичних уявлень, знаючи, що війна принесе бруд, біль і втрати.
“Я знав, куди йду. Я йшов без очікувань, без романтики війни. Я знав, що буде бруд, біль, холод. Там кулі свистіли, гілки падали — все було, як у кіно. На адреналіні ти не розумієш нічого,” — розповідає Антон Фіцич.
Після поранення на фронті, Антон демобілізувався і вирішив повернутися до ремесла, яке завжди його захоплювало. Він почав виготовляти бартки, мечі та шаблі, причому першу бартку зробив для себе, а потім виставив її в соціальних мережах. Через 40 хвилин вона була продана. Це стало для нього поштовхом до початку виробництва зброї на продаж.
Виготовлення однієї бартки займає у Антона тиждень, а для створення меча потрібно близько трьох-чотирьох тижнів. Він самостійно декорує свої вироби, використовуючи традиційні гуцульські орнаменти, серед яких солярні знаки, хрести, сонце і гори.
“То все — ручна робота. Є традиційні символи, гуцульські — у нас вони такі більше геометричні,” — пояснює коваль.
Антон Фіцич підкреслює, що його зброя не призначена для бою і є лише сувенірними виробами. Він не гострить своїх мечів та шабель, і додає, що “зброя не вбиває — вбиває людина”. Для барток він виготовляє спеціальні чохли з використаних гільз, що також служать елементами декору.
“Щоб було безпечно користуватися в повсякденні. Був випадок: я своєму колезі зробив бартку. Він пішов до церкви на Різдво і порізався,” — каже майстер, пояснюючи, чому він почав робити чохли для своїх виробів.
За словами Антона, бартка для нього є найближчою по духу. Гуцули використовували її як тростину для ходьби та зброю для захисту від звірів. Тепер вона стала статусною річчю, яку можна не тільки милуватися, але й використовувати в лісі.
“Барткою можна милуватися, а можна йти з нею в ліс і ‘цюкнути’ гілку чи кабана,” — додає він, пояснюючи, чому ця річ має практичне значення.
Антон Фіцич прагне відродити культуру давнього українського зброярства. Він хоче, щоб його вироби залишалися частиною спадщини для майбутніх поколінь, адже в інших країнах історичні мечі та шаблі зберігаються і передаються з покоління в покоління. В Україні таких традицій мало, і коваль вважає, що він може їх відродити.
“Я хочу наситити цей сегмент культури. Це — наша спадщина, це — ДНК нашої нації,” — підсумовує майстер.












