Скульптор із Калуша Степан Дутчин повернувся з фронту до мирного життя, аби знову взяти до рук глину й болгарку — не заради грошей, а з внутрішнього обов’язку. Його шлях — від виготовлення декоративних статуеток для високопосадовців до створення скульптур Архангелів для могил полеглих побратимів — пронизаний силою духу, болем війни і любов’ю до мистецтва.
Від пластилінових ведмедів до скульптурних Архангелів
Народжений у Жовтих Водах, а з трирічного віку мешканець Калущини, Степан ще змалку захоплювався ліпленням. Хоч батьки не були творчими людьми, його полиці рясніли ведмедями та динозаврами з пластиліну. Художню освіту почав здобувати після 20 років, вчачись власними силами та працюючи охоронцем. І навіть нині вважає, що продовжує вчитись, адже “знань завжди бракує”.
Тривалий час працював у Києві, виконуючи декоративні замовлення для маєтків відомих осіб. Після повернення до Калуша більше працює “для душі”, а у його доробку — вже понад сотня жіночих скульптур. Натхнення черпає з класики, імпресіонізму, а улюбленим автором вважає Родена.
“Ліпити гарних жінок — для мене найбільше задоволення. Найкраща еротика — та, в якій читається краса, а не нагота”, — зізнається митець.
З майстерні — в окоп
З початком повномасштабного вторгнення, Дутчин без вагань пішов у військкомат. У складі добровольчої роти вирушив на Схід. Служив водієм у снайперському відділенні, згодом приєднався до Калуського батальйону ТрО на Запоріжжі.
“Я не думав про патріотизм — просто знав, що тікати не буду. А в окопі не малюється — там хочеться вижити”, — каже скульптор.
На фронті чув, як ворог спілкується на відстані 20-30 метрів. Їжі не хотілося, а курити почав. Через глухоту з дитинства часто не розумів, звідки стріляють. Каже, не потрапляв у “м’ясорубки”, але страх — був щодня. Найстрашніші спогади — розривні хвилі від танка та втрата побратимів.
Після війни — до майстерні
Повернувшись із війни, Степан Дутчин почав працювати над пам’ятниками полеглим. Його глиняні, гіпсові й гранітні Архангели — це особиста подяка і вшанування друзів, які не повернулись. Зокрема — Романа Мельника, з яким разом пішли в армію в перші дні вторгнення.
“Архангел Михаїл — це не лише образ сили, а й символ духовного щита. У 16-17 столітті він перемагав не м’язами, а святістю. Я теж шукаю в образі силу духу”, — ділиться митець.
На створення скульптури потрібно до пів року. У цьому процесі найважче — фізична праця з гранітом. Проте Степан не нарікає — головне, що не в окопі.
Мрії, виставки та родина
Нині Степан мріє повністю присвятити себе творчості й передати майстерність синові. У вільний час продовжує створювати анатомічні нариси, готуючи ґрунт для майбутніх робіт. Його роботи можна побачити на виставці “Образи”, що триває у Калуші до 10 березня.
Попри пережите, він не жалкує про службу. Навпаки — вважає, що війна змінила його сприйняття життя, смерті та мистецтва.
“Я повернувся живим. І якщо вже повернувся — мушу творити далі”, — підсумовує Степан Дутчин.
