25 лютого 2024 року на Запоріжжі загинув старший солдат Василь Олійник із села Голинь Калуської громади. Разом із побратимами з Прикарпаття він до останнього тримав оборону на передовій. У глибоко особистій розповіді його дружина Ольга Олійник ділиться спогадами про чоловіка, любов до якого не вмерла навіть після втрати. Сьогодні вона живе з їхніми доньками, котом Патроном і кішкою Пушинкою — фронтовою улюбленицею Василя, яка народила кошенят уже в домі, що тримає тепло рук свого захисника.
«Відчувала серцем — це моя людина»
З Василем Ольга познайомилася ще в дитинстві, коли він приходив до її брата. Та справжнє кохання розквітло вже в дорослому віці — під час випадкової зустрічі в барі «Зорепад». З цього моменту життя Ольги змінилося назавжди.
«Я була впевнена в ньому на 1000%», — згадує вона. Пропозиція, весілля, народження доньки Соломії, а згодом і Олесі, — їхнє життя не було легким, але наповненим щастям і спільними мріями. Василь працював у меблевому цеху, а згодом заснував власну справу. Сімейні подорожі в Карпати та на море стали щорічною традицією.
«Хотів сина, але тішився донечками»
Василь був турботливим батьком. Готував макарони з картоплею, возив дівчат на атракціони, тішився їхніми успіхами. Особливо тепло ставився до молодшої Олесі, з якою проводив більше часу, працюючи вдома. Він мріяв провести їх під вінець, купити власне авто. Весілля старшої доньки обговорювали незадовго до повномасштабної війни.
«Не міг залишатися осторонь»
24 лютого 2022 року Василь одразу почав збиратись у військкомат. Раніше воював у Югославії, тож не уявляв, як може не боронити власну країну. Дружина відмовляла, але розуміла: це його рішення. У складі ТрО пройшов вишкіл, а в квітні вже був на Запоріжжі. Повертався додому у відпустки, працював у гаражі, наводив лад, наче прощаючись.
«Я картаю себе, що пустила його. Але він завжди казав: “Хто, як не я?”»
Останній бій і чекання без відповіді
25 лютого Василь загинув поблизу Малинівки. Його мінометний розрахунок накрив ворожий FPV-дрон. Після кількох днів надії — сповіщення про загибель. Ольга згадує, як донька Олеся мовчки запитала: «Як?» — і більше нічого не сказала того дня.
«Маю паролі від його фейсбуку, вайберу, але не можу заблокувати. Я чекаю…» — говорить Ольга, яка досі не змирилась. Після похорону на відео з камер зафіксували хмаринку, що літала довкола будинку чотири години. Рідні вірять — це був Василь.
«Фронтовий кіт мав бути в нас»
Хоча чоловік не був прихильником домашніх тварин, на фронті подружився з кішкою Пушинкою. Після його смерті Ольга одразу забрала її додому. Через місяць Пушинка народила трьох кошенят — прямо на їхньому ліжку.
Тепер у родині є ще й кіт Патрон — «чоловік» Пушинки. А сама кішка, як і Василь, стала захисницею дому. З першого дня шукала чоловікові речі і спала в шафі з його речами. Зараз вона — втілення присутності господаря у будинку.
«Ти завжди поруч»
На лівій руці Ольги тату з цим написом — рядки з браслетів, які дружини фронтовиків носили на знак єдності з чоловіками. Василь залишив після себе не тільки спогади, а й дім, наповнений його працею і любов’ю. І троє котів, які вночі сплять поруч із тими, кого захищав.
«Я не проміняла б його ні на кого. Хочу, щоб його пам’ятали…»