Культура

Вижити, щоб творити: історія калуського скульптора-фронтовика Степана Дутчина

1 хв читання

Скульптор із Калуша Степан Дутчин повернувся з фронту до мирного життя, аби знову взяти до рук глину й болгарку — не заради грошей, а з внутрішнього обов’язку. Його шлях — від виготовлення декоративних статуеток для високопосадовців до створення скульптур Архангелів для могил полеглих побратимів — пронизаний силою духу, болем війни і любов’ю до мистецтва.

Від пластилінових ведмедів до скульптурних Архангелів

Народжений у Жовтих Водах, а з трирічного віку мешканець Калущини, Степан ще змалку захоплювався ліпленням. Хоч батьки не були творчими людьми, його полиці рясніли ведмедями та динозаврами з пластиліну. Художню освіту почав здобувати після 20 років, вчачись власними силами та працюючи охоронцем. І навіть нині вважає, що продовжує вчитись, адже “знань завжди бракує”.

Тривалий час працював у Києві, виконуючи декоративні замовлення для маєтків відомих осіб. Після повернення до Калуша більше працює “для душі”, а у його доробку — вже понад сотня жіночих скульптур. Натхнення черпає з класики, імпресіонізму, а улюбленим автором вважає Родена.

“Ліпити гарних жінок — для мене найбільше задоволення. Найкраща еротика — та, в якій читається краса, а не нагота”, — зізнається митець.

З майстерні — в окоп

З початком повномасштабного вторгнення, Дутчин без вагань пішов у військкомат. У складі добровольчої роти вирушив на Схід. Служив водієм у снайперському відділенні, згодом приєднався до Калуського батальйону ТрО на Запоріжжі.

“Я не думав про патріотизм — просто знав, що тікати не буду. А в окопі не малюється — там хочеться вижити”, — каже скульптор.

На фронті чув, як ворог спілкується на відстані 20-30 метрів. Їжі не хотілося, а курити почав. Через глухоту з дитинства часто не розумів, звідки стріляють. Каже, не потрапляв у “м’ясорубки”, але страх — був щодня. Найстрашніші спогади — розривні хвилі від танка та втрата побратимів.

Після війни — до майстерні

Повернувшись із війни, Степан Дутчин почав працювати над пам’ятниками полеглим. Його глиняні, гіпсові й гранітні Архангели — це особиста подяка і вшанування друзів, які не повернулись. Зокрема — Романа Мельника, з яким разом пішли в армію в перші дні вторгнення.

“Архангел Михаїл — це не лише образ сили, а й символ духовного щита. У 16-17 столітті він перемагав не м’язами, а святістю. Я теж шукаю в образі силу духу”, — ділиться митець.

На створення скульптури потрібно до пів року. У цьому процесі найважче — фізична праця з гранітом. Проте Степан не нарікає — головне, що не в окопі.

Мрії, виставки та родина

Нині Степан мріє повністю присвятити себе творчості й передати майстерність синові. У вільний час продовжує створювати анатомічні нариси, готуючи ґрунт для майбутніх робіт. Його роботи можна побачити на виставці “Образи”, що триває у Калуші до 10 березня.

Попри пережите, він не жалкує про службу. Навпаки — вважає, що війна змінила його сприйняття життя, смерті та мистецтва.

“Я повернувся живим. І якщо вже повернувся — мушу творити далі”, — підсумовує Степан Дутчин.

Схожі записи
Культура

“Чарівник” не старіє: історія калуського дитячого театру, який виховує покоління акторів

Зразковий дитячий театр «Чарівник» у Калуші цьогоріч відзначив 35-річчя. Незважаючи на війну, нестачу ресурсів та складні обставини, колектив продовжує виховувати маленьких артистів…
Культура

Мистецтво заради перемоги: у Калуші готують благодійний аукціон на підтримку бійців ЗСУ

У Вербну неділю, 13 квітня, у виставковій залі Калуша відбудеться благодійний мистецький аукціон, на якому представлять понад 50 картин художників з Калуша…
Культура

Зі сцени – в серця: як драмгурток із Боднарова став народним театром

У селі Боднарів Калуської громади вже три роки діє аматорський драматичний колектив, який об’єднав понад 20 місцевих акторів. Учасники — люди найрізноманітніших…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *