Серед п’яти прикарпатців, яких 25 травня звільнили з російського полону, — 42-річний Роман Теренчин зі Слободи Долинської. Захисник України провів у неволі майже 900 днів. За цей час його молодший син виріс з немовляти в дворічного хлопчика, якого батько ще жодного разу не бачив.
У неділю, 26 травня, дружина бійця Ольга Теренчин поділилася з журналістами емоціями очікування, історією полону і надії, яку не втрачала жодного дня.
Зв’язок обірвався на Різдво
Роман Теренчин — солдат кулеметного взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади — потрапив у полон після поранення біля Кремінної. Це сталося 19 грудня 2022 року. А вже за два дні, 21 грудня, дружину повідомили, що він зник безвісти. У новинах та телеграм-каналах вона впізнала його на відео — пораненого та захопленого ворогом.
Після цього зв’язок з чоловіком урвався. Жодного листа, жодного дзвінка — за весь час неволі, що тривав 890 днів. Лише одного разу, у січні 2024 року, надійшло підтвердження: звільнений полонений повідомив, що був із Романом у медичному ізоляторі в колонії.
«Я була на п’ятому місяці вагітності, коли він зник»
На момент полону Ольга була при надії — очікувала третього сина. Найменшого назвали також Романом. Сьогодні малюкові вже два роки. А найстаршому синові — 19, середньому — 15. Родина жила очікуванням, молитвами і постійними спробами знайти новини про чоловіка. Щоночі, поки малий спав, жінка шукала в мережі хоч якісь згадки про долю бранця.
«Я майже не спала — максимум чотири години на добу. Коли Роман засинав, я поринала у пошуки», — розповідає Ольга. Вона згадує, як старші хлопці підтримували її, а наймолодший — став символом надії в темні часи.
Біль, гумор і надія
Першу звістку про звільнення вона отримала з «Дії», далі — дзвінок від Координаційного штабу. А потім — голос чоловіка по телефону. Роман уже перебував у госпіталі. Його стан — важкий: поранення в ногу, два апарати Єлізарова. Але навіть у розмові з дружиною не втратив гумору:
«Каже, що тепер він “залізна людина”, тільки блискавки боїться. Сміється, жартує — і це для мене найкращий доказ, що він тримається».
Ольга мріє зустрітися з ним якомога швидше, та має дочекатись завершення карантину. Разом із найстаршим і наймолодшим синами вони планують провідати тата. А на першу зустріч жінка хоче привезти чоловікові домашній бісквіт — «він у нас дуже любить солодке».
20 років разом і любов зі шкільної лави
Історія Романа та Ольги почалась ще в дитинстві — у школі в Сенечові. Вони добре знали одне одного, а до весілля зустрічались лише два місяці. 6 серпня подружжя святкуватиме 20 років шлюбу. «Я дуже хотіла, щоб ми цей день зустріли разом — і Бог мене почув», — ділиться жінка.
Роман служив і раніше — у 2015-2016 роках у складі 128-ї гірсько-штурмової бригади, був під Донецьким аеропортом, біля Авдіївки і Станиці Луганської. У серпні 2022 року добровільно повернувся на фронт. Тоді Ольга вже знала, що вагітна.
У їхній родині війна — не тільки особиста трагедія. Чоловік сестри Ольги, Олександр, пішов воювати після полону Романа — і загинув. Залишив троє малих дітей. Її брат — капелан, а старший син Даниїл навчається на священника.
«Я вірю, що це завдяки Господу Богу, Гошівській Богородиці та святому Юді Тадею мій чоловік повернувся. Бог почув мої молитви», — каже жінка.
Звільнення прикарпатців: кого ще повернули додому
Окрім Романа Теренчина, 25 травня з полону повернулися ще четверо прикарпатців:
- Юрій Варцаб’юк з Ворохтянської громади — боєць 128-ї гірсько-штурмової бригади;
- Іван Кисильчак з Богородчан — захисник Маріуполя, у полоні з квітня 2022 року;
- Роман Михайлишин з Івано-Франківська — провів у неволі 1150 днів;
- Віталій Ленчовський.
За останні дні додому повернулися ще 13 воїнів з Івано-Франківщини. А загалом у межах масштабного обміну «1000 на 1000» 25 травня було звільнено 303 українських оборонці, які боронили країну на різних напрямках — від Донбасу до Сумщини. Серед них — 70 захисників Маріуполя.
